8 квітня 2009 року на мого тата Романчука Володимира був вчинений збройний напад людиною Гнатенком В.Г.(також групою осіб, яку він замовив для цього), якій тато допомагав взяти кредит в банку, позичав йому гроші з власних банківських карток, після чого він з трьома зламаними ребрами, численними гематомами, а також черепно-мозковою травмою від ударів молотка майже не міг ходити перші 2-3 тижні, перебував удома декілька місяців, притому що він один у нашій сім'ї працює. Передати страшні тортури, яким він підлягав, неможливо. Його били молотком по голові, били руками і ногами...Тобто, щоби не віддавати заборговані гроші, які тато вірно чекав і не наполягав, той покидьок вирішив здерти ці ж гроші з самого тата нелюдським болем. (Як пізніше було з'ясовано, він багатьом людям не віддав позичені кошти)
Я не хочу описувати усього, що було упродовж останнього року, адже це можна прочитати в одній із останніх татових заяв, яку я викладу нижче. Передати той страх, жах, який переслідував мене і мою сім'ю упродовж перших декількох місяців після того неможливо. В перші тижні нам дзвонили і говорили, що вб'ють нас, погрожували, що зроблять щось зі мною. В наступні 24 години після нападу нам наказали зібрали 50 тис. гривень, бо якщо ми цього не зробимо, - нас закопають. До вечора ми не змогли зібрати повну суму. За грішми прийшла "ліва" людина, притому наш знайомий, але ми гроші не віддали. Нас не закопали, настав ранок. Через 2 дні тато звернувся до правоохоронніх органів. Містечко маленьке, тато має власне підприємство - СТО, а тому всі добре його знають і спілкуються з ним, точніше спілкувалися до того моменту, доки ми не попросили допомоги. Проте коли була написана заява, приїхав обласний УБОЗ, щоби ніби запроторити того покидька, який замовив групу, що скоїла напад, все стало затихати...Начальник міліції сказав, що все буде гаразд. Але не сталося чуда, бо тут один одному кум-сват-брат. Також потрібно врахувати те, що той покидьок і дня не відсидів, бо його до сих пір не визнали винним у даній справі, і що правоохоронним органам ми надали інформацію, де приблизно можна знайти " групу невідомих осіб", які калічили тата. Він пустий, але чомусь має друзів, які заплатили за його недоторканість.
Тепер у нас великий список тих інстанцій, куди ми подавали заяви: починаючи з районної, обласної, генеральної прокуратур і закінчуючи Карпачовою, Ющенком та Януковичем. Також ми дзвонили на телеканали, але безуспішно. Справа багато разів передавалася із Новоград-Волинських інстанцій до Житомирських, одного разу вона також "ніби загубилася". Час від часу ми все одно продовжуємо писати, і отримуємо коротку одну й ту ж саму відповідь: " Досудове слідство триває, про результат ми вас повідомимо, особи, які некоректно ведуть слідство чи навмисно затягують, будуть покарані."
Наразі у нас заборгованість банку в 45 тис. (ті гроші, які по своїй доброті тато позичав тому уроду), зламана психіка і цілковите відчуття того, що виходу немає. Час від часу нападає страх, бо лишень, може, півроку тому ВОНИ припинили дзвонити і погрожувати. Урод спокійно собі весь цей рік ходить, їздить і посміхається нам в обличчя, адже у нього все добре, і за вільне весело обличчя заплатили друзі!
У нас було багато знайомих на той час, впливових знайомих, які могли би допомогти, проте, коли ми попросили посприяти у справі, - вони зробили вигляд, що дуже зайняті і не розуміють, що ж від них хочуть. Отак відсіялися усі, хто називався навіть "гарним знайомим". Звісно, зараз деякі повернулися і спілкуються з нами, але не зачіпаючи наболілої теми.
Я хочу, щоби моя сім'я жила в спокої, щоби нарешті головною була справедливість, щоби я знала, що той, хто покалічив фізично і морально мого тата, мене, мою сестричку і мою маму морально - відповів за скоєне.
Я прошу усіх, хто це прочитає, якщо ви або ваші знайомі мають можливість висвітлити цю історію у себе на персональних сторінках, в пресі чи по телебаченню, допоможіть. Повірте, неможливо отак жити, час від часу це спливає в думках, у снах, бо сидить у підсвідомості і розчаровуєшся у всьому і у всіх. Я не знаю іншого виходу, його немає. Мене виховали так, що Добро перемагає, що є справедливість, тому прошу, якщо можете і не боїтеся, посприяйте.
8.04.2009 в смт Ємільчине на території п/п Гнатенка В.Г. на мене був скоєний розбійний напад моїм фінансовим боржником, тим же Гнатенко, та групою озброєних осіб чисельністю приблизно 10 чоловік, яких він найняв для розправи наді мною, аби не віддавати мені борг. В результаті фізичних тортур я отримав черепно-мозкову травму, струс мозку, зламані ребра. При цьому насиллі ще й було відібрано гроші у сумі 500 $ та мопед. Про понівечення мого морального стану та моєї сім’ї годі й казати. З того страшного дня я маю скалічене тіло, величезний банківський борг( оскільки запозичені гроші для Гнатенка були з кредитних банківських карток на моє, дружини і доньчине ім’я). Як громадянин цієї країни - розраховував на захист та чесне розслідування з боку правоохоронних органів. Більше року ця кримінальна справа з абсолютно очевидними доказами вини Гнатенка В.Г. поступово перетворилася на химерну, коли Гнатенко - свідок! Але ж з першої хвилини після подання мною заяви щодо нападу на мене, правоохоронцями Ємільчинського райвідділу були прийняті міри для затримання Гнатенка та й через декілька годин прибули до Ємільчиного працівники обласного УБОЗ, адже був очевидним факт розбійного нападу. Далі ж події на місці гальмувались і нарешті після звернення до прокуратури кримінальну справу відкрили, але за статтями, які не відображають склад злочину. На мої численні звернення щодо перекваліфікації статтей, ніяких обґрунтованих відповідей ані від прокуратури, ані міліції не було.
Більше року слідство формальне і неефективне в пошуку озброєних бандитів та пред’явлення обвинувачення Гнатенко В.Г., хоч з мого боку та моїх свідків була надана вичерпна інформація щодо цих людей. Стосовно саме Гнатенка, як мого боржника і замовника розбою на мене, аферизм якого щодо багатьох жителів нашого селища, як на "диво" залишається безкарним з боку закону, не дивлячись за заяви багатьох проти нього до суду та прокуратури. На мої письмові заяви щодо Гнатенка, як замовника і учасника бандитського нападу на мене, ніяких дієвих реакцій з боку правоохоронців.
Хочу уточнити деякі моменти у тій історії, яку я написала 3 дні тому у своєму журналі.
Стосовно тата. Мій тато - трудоголік, людина, яка все життя заробляє гроші своїм чорним трудом, свторюючи з металобрухту нові машини, допомагаючи людям їздити безпечно і комфортно. Якщо ви гадаєте, що станція технічого обслуговування - прибуткове підприємство, - помиляєтеся. В місті - так, але не в маленькому містечку. В перші місяці після цього страшного злочину тато, звісно, не працював, найняв двох робітників, які не могли робити складну роботу, окрім як миття автомобілів і т.п. Гроші нам давали лише найближчі родичі, а це декілька чоловік. Навіть зараз бувають такі моменти, коли по декілька днів ніхто не приїжджає ремонтувати своє авто. А ми в борговій ямі в 45 тис. гривень, притому що завжди були законослухняними і ніколи не мали подібних справ із банком.
Стосовно покидька. Після того,як ми звернулися до правоохоронних органів, дізналися купу "пікантних" подробиць про те, що вже було дуже багато випадків, коли люди з інших містечок і сіл скаржилися на покидька за аферизм і вимагання грошей шляхом збройного нападу. Як пізніше було з'ясовано, деякі мовчали, бо знали, що ніхто не допоможе, а деякі носили заяви, які навіть не приймалися до уваги і людей просто виганяли з відділку. Якщо і відбувалися суди по статті аферизм, то він на жодний суд не з'являвся, за що йому не було жодних санкцій.Нагадаю, в нашій справі він проходить як СВІДОК, а не як винний, хоч ВІН РАЗОМ ЗІ СВОЇМИ ОЗБРОЄНИМИ ДРУЗЯМИ ТАКОЖ ПРИЙМАВ УЧАСТЬ У ПОБИТТІ ТАТА, ПРО ЩО ЗАЯВЛЯВ СВІДОК. Проте це не заважає йому вже понад рік вільно ходити, їздити і посміхатися нам в обличчя.
Стосовно роботи правоохоронних органів. Навесні 2009 батьки побували у всіх районних інстанціях, влітку вони дуже часто їздили в Житомир, де так само робить вигляд, що нічого не розуміють і направлять справу для розгляду у відповідні органи. Один посадовець прямо в очі моїм батькам сказав: "От якби його вбили, то можна було би щось зробити, а так як побили, то нічого!" Повторюся, що зі своєї сторони ми надали вичерпну інформацію, яку роздобули власними силами згодом, ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ начальник збройного угруповання, яке було замовлено покидьком( домашню адресу якого також всі знають, адже він живе тут же), ЙОГО ІМ'Я ТА ПРІЗВИЩЕ, НОМЕР АВТОМОБІЛЯ І ТЕЛЕФОНУ. Проте, дана інформація була проігнорована і було сказано, що знайти групу НЕВІДОМИХ ОСІБ неможливо. Стосовно аферизму і того, що у нас немає засобів для прожиття в зв'язку із боргом в 45 тис. взагалі мова не велася. Деякі правоохоронці прямим текстом говорили, що якби у нас були гроші, можливо, щось би змінилося. Наразі ж нам вже близько 2 місяців не відповідають на заяви, які ми все одно час від часу пишемо.
За більш ніж рік змінилося 3 слідчих по нашій справі, а прізвище четвертого, який прийняв справу 30 січня, до сих пір не повідомлено. Закінчується липень місяць, а ми не знаємо ані нашого слідчого, ані де і в якому стані знаходиться наша справа.Мимоволі в такій ситуації приходиш до висновку, що десь є зацікавлені офіційні особи, аби кримінальна справа стосовно мого тата, як постраждалого, зійшла на нівець, і як результат – до суду не дійшла, бо винних немає. Молодець Гнатенко, постарався.
Кримінальну справу відкрили аж на восьмий день від дня подачі татової заяви, та й то "мудро" перекваліфікувавши розбійний напад на статтю про цивільно-правові відносини(ст.122 ч.1) та побиття невідомими особами(ст.355 ч.2). Правоохоронні органи не зацікавились текстами (погрозами) дзвінків, які записані на диктофон телефону.
Стосовно ЗМІ. Ми дзвонили на деякі телеканали, але нам або відмовляли, незважаючи на те, що ми благали допомоги, бо майже щодня нам погрожували, або говорили, що посприяють. Насправді ж ніхто не допоміг. Ми зверталися до політичних блоків, але навіть відповіді не приходило. Деякі навіть дозволили собі відповісти: "А жертв нема? Він же живий, то й чекайте досудового слідства." Навіть "народним мовцям" не потрібна історія хай навіть із каліцтвом, але без жертв. Та й ми ж не "мажори" і не родичі якогось посадовця. У такі відомі програми, як "Країна повинна знати" на ICTV, "На межі" на 5 каналі, "Свідок" на НТН, а також на канал 1+1 ми зверталися. На останньому нам відповіли, що те, що покидька не визнали винним, не означає, що справу затягують, а від програм не прийшло жодної відповіді.
Стосовно допомоги. У нас до того моменту було дуже багато впливових знайомих, які могли нам допомогти, проте і вони відмовилися. Через певних людей ми вийшли на зв'язок із криміналітетом(не для дій, а для того, щоби роздобути інформацію про збройне угруповання, яке калічило тата), який дав нам зрозуміти, що і власне вони не допоможуть. Сам криміналітет зробив пропозицію в помсті, попередивши: "Якщо ВОНИ заплатять більше за те, щоби закопати вас, то ми приймемо їхню пропозицію, а вашу у покаранні покидька відкинемо." Звісно, ми відмовилися, бо надіялися на правоохоронні органи. Юристи ж сказали, що не зможуть нічого зробити, адже ще триває досудове слідство - законний спосіб з часом закрити справу.
Стосовно моєї родини. Перші місяці біля мого ліжка завжди лежав пістолет, в спальні у батьків рушниця. Різноманітні неврози час від часу прокидаються і нагадують про себе. Це нереально забути, це постійно сидить в підсвідомості, бо ти намагаєшся загнати усе подалі, щоби не так боліло і не так було образливо.
